Розроблено основи соціально-ендогенної стратегії розвитку промисловості та обґрунтовано напрями і механізми державної політики структурно-технологічної модернізації галузі як засобу реалізації стратегії. У цьому контексті проаналізовано зміст категорії «модернізація» й запропоновано розглядати її як специфічний предмет суспільного договору з приводу політичних і господарських трансформацій в країні. Виділено соціальну, інституційну і технологічну складові модернізації, показано їх діалектичну єдність. Висвітлено світовий досвід застосування промислової політики у забезпеченні технологічної модернізації, представлено еволюцію моделей політики на різних стадіях суспільного розвитку та обґрунтовано необхідність урахування стадійного підходу при розробленні вітчизняної модифікації політики. Викрито вади вітчизняної промислової політики, що зумовили деіндустріалізацію країни. З’ясовано інституційні обмеження модернізації, пов’язані з інститутами держави і власності. Акцентовано увагу на доцільності застосування державою спеціальних інститутів для стимулювання попиту і пропозиції у пріоритетних секторах. У цьому аспекті висвітлено засади використання інститутів розвитку фінансового, виробничого і просторово-територіального спрямування для стимулювання пропозиції, а також напрями впровадження інституту державної контрактної системи для підвищення ролі державного замовлення у стимулюванні попиту.

The thesis develops the bases of the socio-endogenous strategy of industrial development and justifies the mechanisms of the state policy of structural and technological sectoral modernization as a means to implement this strategy. In this context, the author analyzes the content of the category "modernization" and proposes to consider it as a specific subject of social contract on political and economic transformations in a country. He highlights the social, institutional and technological components of modernization and shows their dialectical unity. The thesis highlights the global experience of industrial policy to provide technological modernization, presents the evolution of policy models in different stages of social development and justifies the necessity of taking into account the phasic approach when developing national policy modification. Exposed various shortcomings of the national industrial policy that led to de-industrialization of the country. The author reveals various institutional constraints of the modernization related to state institutions and property. Attention is focused on the feasibility of special state institutions to stimulate supply and demand in the key sectors. In this context, the author provides the basis principles of the use of financial institutions and industrial and spatial-and-territorial orientation to encourage supply, as well as various guidelines to implement the civil contract system in order to enhance the role of government order in stimulating the demand.