Проаналізовано зміст категорії «модернізація», виділено її соціальну, інституційну і технологічну складові, показано їхню діалектичну єдність. Висвітлено напрацьовані у світі підходи до формування промислової політики як засобу технологічної модернізації. Представлено еволюцію моделей політики на різних етапах суспільного прогресу. Виявлено протилежність тенденцій у розвитку промисловості світу та України і розкрито вади вітчизняної промислової політики, що зумовили деіндустріалізацію країни. З’ясовано інституційні обмеження модернізації, пов’язані з інститутами держави і власності. Показано можливості використання інститутів розвитку і державного замовлення в активізації структурно-технологічних змін у виробництві. Викладено основні положення стратегії розвитку української промисловості, обґрунтовано модель і заходи державної політики її реалізації.